“Ви не уявляєте, наскільки я низької думки про себе, і наскільки ця думка незаслужена”
(с) Вільям Гілберт
Наскільки критичними до себе можуть бути дійсно чудові жінки, ви собі навіть не уявляєте. До того ж рівень самокритики зростає пропорційно до ступеня «чудовості» жінки. Може, річ тут у тому, що стати класною можна лише постійно висуваючи до себе завищені вимоги?
Photo by Maël BALLAND on Unsplash
Внутрішній голос цих жінок – їхній внутрішній кат. Він завжди з ними й завжди вказує, що не так. Щоб потім обов’язково це виправити. Внутрішній критик звертає всі думки до об’єкта власного невдоволення; сором’язливо прикриває його, ніяково жартує про нього та звичайно ж додає, що це «обов’язково треба прибрати/змінити». Ці жінки часто вбачають у собі лише такі нібито вади, бо саме ці думки заповнюють весь простір їхньої самооцінки, не залишаючи місця для іншої правди.
Зовнішні критики минулого, в якийсь момент стали внутрішніми й оселилися в голові назавжди. Хтось колись щось сказав, може, кілька разів. Хоча іноді досить і одного!
Постійна внутрішня критика і самобичування вимотує, забирає безліч душевних та фізичних сил. Висотує внутрішнє сяйво, привабливість… ну або ж значно зменшує їхній прояв.
Дівчата, що ж ви робите із собою?
Звичка до самокритики
Злість і зневага до себе – набагато серйозніша проблема, ніж може здатися, і це не просто про важливість самоповаги та користь турботи до себе.
Багато жінок хочуть змін на краще у своєму житті (як я іноді жартую, формула частого жіночого запиту така: «схуднути/розбагатіти/вийти заміж/стати зіркою»). Хочуть упоратися з певними «шкідливими» звичками, щось у собі змінити…
Але найтиповіша і найсильніша «шкідлива» звичка – це звичка лаяти себе, принижувати та карати… І так, це саме ЗВИЧКА!
До того ж для багатьох настільки вже рідненька, настільки вросла в індивідуальну реальність, що вона навіть не усвідомлюється й знаходиться в сліпій зоні.
Деякі з нас використовують кожну нагоду, щоб себе посварити. Завжди обґрунтовано, звісно ж! Якщо у вас є дитина, то ви «погана мати». Якщо ви заміжня, то – «я знаю, що дружина я так собі…». І так по нескінченному колу ста тисяч вигаданих причин. Як перестати критикувати себе за кожен крок убік від намальованого у голові ідеалу?
Доброта та суворість
Коли я була підлітком, я думала, що безкомпромісна суворість до себе – це круто. Адже результатом цієї суворості стане ідеал! Зліпити із себе ідеал – хіба не благородна мета всього життя? Але для цього обов’язково вчитися суворості. Я дивилася радянські фільми про суворих і безжальних до себе «правильних» людей, з яких можна цвяхи робити. Думала: от як треба!
Але в мене не виходило. І не вийшло в результаті, за що дякую своїй сім’ї.
Суворість до себе стала доброю і терплячою, як моя бабуся. Без виснажливої внутрішньої критики, але з розумінням, що швидко – це повільно, але без зупинок. І зараз я продовжую думати, що суворість до себе не погана лише в одному випадку: якщо це добра суворість.
Доброта і суворість – дві важливі складові будь-яких відносин. Особливо відносин із собою. Коли ми починаємо ставитися до себе з доброю суворістю, коли стаємо собі найкращим другом, то наше життя змінюється на краще.
Тому що відносини із собою – це найголовніші відносини у нашому житті. І якщо вони у нас склалися, будь-які інші у нас також обов’язково складуться.
Як же вгамувати внутрішнього критика?
– Коли дивитеся на себе в дзеркало (Критик одразу тут як тут і починає нашіптувати вам, що з вами не так? Що виправити? Поліпшити?)
– Коли в житті відбувається щось, що ви вважаєте невдачею/втратою/поразкою…
– Коли вам відмовляють, ігнорують, не обирають вас
– Коли у вас щось не виходить
Якщо ви прислухатиметеся до цих суворих і безжальних голосів усередині, то ви можете здивуватися, як багато у вас самокритичних думок.
Через звичку себе лаяти та карати, страждають насамперед наші… внутрішні діти! Наші дитячі частини особистості під впливом сильної аутоагресії вмикають самообман, захист та страхи замість відкритості будь-якому новому досвіду і творчості. Або активують жорстке внутрішнє бунтарство та впертість. Внутрішній бунт проти самої себе (а це й аутоімунні процеси).
Це неправда, що самоприниження якісно мотивує. Самоприниження і всі ці «зберись, ганчірка!» справді може дати коротку мотивацію, але не може дати довгої та якісної мотивації.
І це неправда, що агресивність до себе допомагає нам змінюватися. Злість до себе лише допомагає нам залишатися нещасними та кусючими.
І ще один неприємний наслідок звички критикувати, лаяти та карати себе: у суспільстві, в якому люди дуже погано до себе ставляться, досить високий рівень взаємної злості.
Не пропустіть важливий момент: на початку йде доброта, а вже потім – суворість. Тому що досягти ідеалу неможливо, та й не потрібно. А ось стати кращою за себе вчорашню – ось це корисно завжди. Але зробити це можна лише з конструктивним ставленням до себе!
P.S.: Якщо ви хочете вибудувати та посилити будь-яке зі своїх «Я», дізнатися і проявити свій талант, створити якісну самооцінку і почати цей проєкт, рекомендую пройти відеопідручник НЛП «Місія та Призначення». Цей відеопідручник присвячений технологіям доступу до місії, становленню цілісної особистості, інтеграції життєвих сил та нових відносин зі своїми цінностями.
Також на тему:
Як підвищити самооцінку та впевненість у собі
Чому не виходить, коли намагаєшся дуже сильно?
