Так звучало одне із питань, які ми обговорювали на одному з моїх майстер-класів. Мені було цікаво, чи є серед тих, хто зібрався, такі люди, які вважають, що можуть отримати «так» від практично будь-якої людини? Я маю на увазі отримувати згоду на свої ініціативи та пропозиції незалежно від контексту? І такі люди в аудиторії були. Можливо, є такі серед тих, хто зараз читає цей текст.
Зізнаюся, така внутрішня самовпевненість – чудовий інгредієнт у коктейлі майстра переконань, адже якщо ти в собі впевнений, то ця сила передається й тому, хто спілкується з тобою. Однак, як і завжди, лише самовпевненості недостатньо.
Photo by Brooke Cagle on Unsplash
Як і де народжується «так» в іншій людині?
Почнемо із відповіді на запитання «де?»
Відповідь: у несвідомій частині.
Ця несвідома частина, своєю чергою, тісно пов’язані з нашою емоційною сферою. Іншими словами, вкрай рідко (майже ніколи) наші «так» чи «ні» – прагматичні, розумні та розумові. Ба більше, вони практично завжди емоційні та до смішного ірраціональні.
Інший момент, що ми маємо звичку знаходити раціональні пояснення своїм «так» і «ні». Це такий зручний самообман, який допомагає нам заспокоюватися. Виходить, що ми погоджуємося почуттями, а пояснюємо собі свою згоду розумом. Ну хто ж собі легко зізнається, що ухвалив рішення, ґрунтуючись на емоційно-гормональних реакціях та ірраціональних спонуканнях. Люди такі люди!
Як сподобається людині, щоб почути «так»?
Йдемо далі. Коли інша людина нас бачить, ми буквально відразу їй «подобаємося» або «не подобаємося». Тобто ми ніби проходимо якийсь візуальний фільтр, після чого людина поміщає наш образ у якусь віртуальну коробочку всередині своєї голови: ось тут у неї порядні люди, ось тут ті, хто викликає недовіру, тут фіфи, тут зануди, тут важливі шишки і так далі.
Все це – дуже індивідуальні фільтри, що створюються і підтверджуються роками, і їх не так просто усвідомити. І тут на 100% ніколи не можеш бути впевнений, що автоматично не зарахуєшся до якоїсь «поганої» коробочки за якимись, здавалося б, абсолютно поверхневими ознаками. Звичайно, з цих «коробочок» можна вибратися, але для цього вже доведеться докласти зусиль.
Виходить, в одному випадку ви можете і поводитись доброзичливо, і ні слова поганого не сказати (як вам здається), а вас все одно вже запхали в коробочку «грубіян» або чогось гіршого. А може бути й навпаки: ви начебто не надто старалися, не обережно висловлювалися, а в результаті виявилися «чудовою людиною».
Несправедливо? Так. Необ’єктивно? Безперечно. Але так працює наш мозок. У нього там купа штампів та асоціацій, натомість об’єктивності – нуль. Тому:
Перша умова
– дізнатися про людину, від якої вам важливо отримати «так» максимум інформації, щоб по можливості уникнути зарахування до «поганої» коробочки.
Далі. Попри те, чи пощастило вам та, чи зарахували вас до «хорошої» коробочки, або ж навпаки, приступаємо до наступного етапу:
Тілесно – емоційна синхронізація
В НЛП така синхронізація називається підлаштовуванням та рапортом, про який все написано у цій статті.
Якщо ви все зробите правильно, то синхронізація відбувається і тривожний розум нашого співрозмовника розслаблюється, отримуючи сигнал «Тут свої! Небезпеки немає».
Електрична активність неокортексу теж знижується, після чого йде команда “Розслабляємось! Все добре”. У цей момент у голові людини ми ніби отримуємо друге «так», тільки цього разу вже тілесне. Якщо ви – досвідчений спостерігач і непогано калібруєте стан співрозмовника, то ви швидко помітите це тілесне «розм’якшення» співрозмовника – розслаблення його м’язів обличчя, трохи розфокусовані зіниці тощо. Це означає, що фінальне та свідоме «так» вже близько.
І тільки тепер настає час слів
Тільки тепер можна використовувати нашу словесну аргументацію. І якщо ми не промахнемося вербально (що не так вже й рідко трапляється і часом обнуляє всі старання), то ми точно отримаємо все те, заради чого все починалося! Як бачите, багато хто з нас починає все з кінця: «підкочує» свої аргументи на початку, а потім дивується відмові та нелогічності співрозмовника, забуваючи про таку саму нелогічність самого себе.
Коли я говорю про це, мої підписники та учні іноді запитують: якщо все побудовано на емоціях, у чому ж тоді сенс тих самих Фокусів мови? І я відповідаю, що вся різниця полягає в різних цілях: фокуси мови допомагають керувати останньою стадією переконання (словом) або виступати знаряддям для дискусії, з якої потрібно вийти вербальним переможцем.
А ось рапорт, підлаштовування та потрапляння своєю поведінкою у цінності людини готує абсолютно весь ґрунт для вербальних робіт.
Також читають:
